Але якъ-скоро почувъ рішенє своєі дочки, то вспокоівся и не хотівъ уже вилізти, розмірковуючи, що до своєі хати треба було ити по крайній мірі кроківъ зо сто а може й другихъ стільки, а якъ вилізти, то треба и поправити на собі, застегнути кожухъ, підвязати поясъ — скільки роботи! та й шапка зосталася въ Солохи. Хай же лучше дівчата довезуть на санкахъ.
Та лучилося зовсімъ не такъ, якъ сподівався Чубъ: въту пору, коли дівчата побігли за санками, худощавий кумъ виходивъ зъ шинку маркотний та невеселий. Шинкарка ніякимъ побитомъ не хотіла ёму повірити на довгъ, такъ хотівъ-було дожидати, чи не прийде який-небудъ набожний дворянинъ та почастує ёго; але якъ нарошно всі дворяне оставались дома, и якъ чесні християне іли кутю посередъ своіхъ домівниківъ. Роздумуючи о зопсованю обичаівъ и о деревянімъ серці жидівки, що продавала горілку, кумъ набрівъ на мішки и зупенився здивований. „Бачъ, які мішки хтось кинувъ на дорозі!“ сказавъ вінъ, обзираючись по бокахъ: „мабуть тутъ и свинина є. Полізло жъ комусь щастє наколядувати стільки всячини! Які страшенні мішки! Положімъ, що вони набиті гре-
