„Стрівай, голубчику!“ закричавъ коваль: „а отъ отсе якъ тобі сподобається?“ При отсімъ слові сотворивъ вінъ хрестъ, и чортъ зробився такий тихий, якъ ягнятко. „Стрівай же,“ сказавъ вінъ, зтягаючи ёго за хвістъ на землю: „ти въ мене знатимешъ, якъ підъучувати на гріхи добрихъ людей и чеснихъ Християнъ.“
Тутъ коваль вскочивъ на нёго верхи и піднявъ руку для хрестного знамения.
„Помилуй, Вакуло! жалібно простогнавъ чортъ: „всё, що тобі треба, всё зроблю; пусти тільки душу на покаянє: не клади на мене страшного хреста!“
„А, отъ якимъ голосомъ запівъ, проклятущий Німець! Теперъ я знаю, що зроблю. Вези мене заразъ на собі! чуєшъ, неси, якъ птиця!“
„Куди?“ промовивъ сумний чортъ.
„У Петербурхъ, прямо до цариці!“ И коваль обімлівъ відъ страху, чуючи себе підіймаючимся на воздухъ.
