чиста сила, бачучи притімъ, що одинъ тільки Пацюкъ може помогти ёму.
„Поклонюсь ёму ще, нехай розтолкує гарненько… Але, що за чортъ! атже-жъ сёгодня багата кутя, а вінъ ість вареники, а вареники скоромні! Що бо я справді за дурень: стою тутъ и гріха набираюсь! Иду геть!“ и набожний коваль метю вибігъ зъ хати.
Але чортъ, що сидівъ въ мішку и завчасу радувався, не мігъ витерпіти, щобъ вимкнулася зъ рукъ ёго така славна здобичъ. Якъ тільки коваль зпустивъ мішокъ, вінъ вискочивъ зъ нёго и сівъ ёму верхомъ на шию.
Морозъ пішовъ по шкурі коваля; налякавшись и побліднівши, не знавъ вінъ що робити, вже хотівъ перехреститися… Але чортъ, нахиливши своє собаче рильце ёму до правого уха, сказавъ: „Се я — твій приятель; всё зроблю для товариша и друга! Грошей дамъ, скільки хочешъ,“ писнувъ вінъ ёму у ліве ухо. „Оксана таки сёгодня буде наша,“ шепнувъ вінъ, завернувши свою морду зновъ до правого уха. Коваль стоявъ, роздумуючи.
„Добре,“ сказавъ вінъ наконець, „за таку ціну готовъ бути твоімъ!“
