Цю сторінку схвалено
XV.
Проізджавъ черезъ Диканьку блаженоі памяти архиєрей; хваливъ місце, на якімъ стоіть село и, проізджаючи по вулиці, зупенивсь передъ новою хатою.
„А чия отсе така малёвана хата?“ звідавсь преосвященний у стоячоі коло дверей красивоі жінки зъ дитятемъ на рукахъ.
„Коваля Вакули!“ сказала ёму, кланяючись, Оксана, бо се именно була вона.
„Славно! славна робота!“ сказавъ преосвященний, обзираючи двері и вікна. А вікна всі були обведені кругомъ червоною краскою; на дверяхъ же всюди були козаки на коняхъ зъ люльками въ зубахъ.
Але ще більше похваливъ преосвященний Вакулу, коли дізнавсь, що вінъ відбувъ церковне покаяниє и вималювавъ дармо ввесь
