„Віддай, батьку, за мене Оксану!“
Чубъ трохи подумавъ, погледівъ на шапку й на поясъ: шапка була чудна, поясъ тежъ не зховавсь передъ нею; нагадавъ о віроломстві Солохи и сказавъ рішущо: „Добре! присилай сватівъ!“
„Ай!“ ажъ крикнула Оксана, переступивши черезъ порігъ и побачивши коваля, та й втопирила зъ дивомъ и радостю у нёго очи.
„Подивись, які я тобі принісъ черевики!“ сказавъ Вакула: „ті самі, що носить цариця.“
„Ні, ні! мені не треба черевиківъ!“ говорила вона, махаючи руками и не зводячи зъ нёго очей: „я й безъ черевиківъ…“ дальше вона не договорила а почервоніла.
Коваль підійшовъ ближче, взявъ іі за руку; красавиця и очи потупила. Ще ніколи не була вона такъ чудно гарна. Захвачений коваль тихо поцілувавъ іі, а обличє іі ще гірше загорілось, и вона стала ще краща.
