що сонце вже високо: „Я проспавъ утреню и обідню!“
Тутъ благочестивий коваль погрузився въ смутокъ, розмірковуючи, що отсе певне Богъ нарошно, въ покараннє за ёго грішний заміръ погубити свою душу, наславъ сонъ, которий не давъ навіть ёму бути, въ таке урочисте свято, у церкві. Та однакже, вспокоівши себе тимъ, що слідуючоі неділі висповідається объ сімъ попові, и таки зъ нинішнёго дня зачне бити по пятьдесять поклонівъ черезъ цілий рікъ, заглянувъ вінъ у хату; але въ ній не було нікого. Видко, Солоха ще й не верталась.
Бережно виймивъ вінъ зъ-за пазухи черевики, и знову дивувавсь дорогій роботі и чудній появі минувшоі ночи; умився, одягнувсь якъ мога найлучше, надягнувъ ту саму одежу, яку діставъ відъ Запорожцівъ, виймивъ зо скрині нову шапку зъ Решетилівськихъ смушківъ зъ синімъ верхомъ, котороі не надягавъ ще ні разу зъ того часу, якъ купивъ іі ще побуваючи у Полтаві; виймивъ такожъ новий усіхъ цвітівъ поясъ; положивъ усе те вкупі зъ нагайкою въ хустку, и пішовъ просто до Чуба.
