Ця сторінка вичитана
„Та всі, батьку!“ одвічали Запорожці, кланяючися знову.
„Не забудьте говорити такъ, якъ я васъ учивъ.“
„Ні, батьку, не забудемо.“
„А отсе царь?“ спитавъ коваль одного Запорожця.
„Куди тобі царь! отсе самъ Патёмкінъ,“ одвічавъ той.
Въ другій комнаті почулись голоси, и коваль не знавъ, куди діти своі очи відъ множества увійшовшихъ дамъ, въ атласовихъ сукняхъ зъ довгими хвостами, и придворнихъ въ мережанихъ золотомъ каптанахъ и зъ вузликами на-заді. Вінъ тільки бачивъ самъ блескъ и більше нічого.
Запорожці на-разъ всі упали на землю и закричали въ одинъ голосъ: „Помилуй, мамо, помилуй!“
Коваль, не видячи нічого, розтягнувсь и самъ, зо всімъ усердиємъ, на помості.
„Встаньте!“ прозвучавъ надъ ними повелющий а разомъ и приємний голосъ. Деякі
