Не встигъ вінъ сёго сказати, якъ другий Запорожець и промовивъ: „Возъмімъ ёго, справді, братці!“
„То возьмімъ!“ промовили другі.
„Надягай же одежу таку, якъ и ми.“
Коваль зхопився, натягнувъ на себе зелений жупанъ, якъ на-разъ двері отворились и, увійшовши, якийсь зъ галонами чоловікъ сказавъ, що пора іхати.
Дивно знову показалося ковалеві, якъ вінъ понісся въ величезній кареті, колихаючись на рессорахъ; якъ зъ обохъ боківъ мимо нёго втікали назадъ чотире-пятрові доми, и брукъ, гремячи, здавалось, самъ котився конямъ підъ ноги.
„Боже ти мій, яке світло!“ думавъ про-себе коваль: „у насъ и въ денъ не буває такъ ясно.“
Карети зупенились передъ палатою. Запорожці ввійшли, вступили въ пишні сіни и зачали йти въ-гору по блискучихъ сходахъ.
„Що за сходи!“ шептавъ про себе коваль: „ажъ жаль ногами топтати. Які оздоби! Отъ кажуть: брешуть казки! де зъ-біса брешуть! Боже ти мій, що за поручя! яка ро-
