Сторінка:Вечери на хуторі близь Диканьки. Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. Том II. 1865.pdf/111

XII.

Зъ-разу страшно було Вакулі, коли піднявся відъ землі у таку висоту, що нічого вже не мігъ видіти въ-низу, и пролетівъ якъ муха підъ самимъ місяцемъ, такъ що, коли-бъ не зхилився трохи, то-бъ зачепивъ ёго шапкою. Однакже, трохи зъ-годомъ, вінъ посмілішавъ и вже ставъ піджартовувати надъ чортомъ. Въ вишині все було ясно. Воздухъ, въ легкімъ сріблянімъ тумані, прозорився. Все було видко, и навіть можна було запримітити, якъ вихромъ понісся мимо нихъ, сидячи въ горшку, чарівникъ; якъ звізди, зібравшися въ купу, гралися въ жмурки; якъ хмарою клубився на стороні цілий рій духівъ; якъ танцюючий при місяці чортъ, знявъ шапку, побачивши коваля, скачущого верхомъ; якъ летіла вертавшася назадъ мітла, на которій мабуть тільки-що іздила, куди треба, відьма…