Кумова жінка зкрикнула, вдаривши объ поли руками, и всі мимовольне пороззівляли роти.
„Що-жъ вона, дурна, гаворить: кабанъ! Се-жъ не кабанъ!“ сказавъ кумъ, випуливши очи.
„Бачъ, якого чоловіка кинуло въ мішокъ!“ сказавъ ткачъ, відступаючись відъ переляку. „Хочъ що хочъ говори, хочъ трісни, а не обійшлось безъ нечистоі сили. Атже-жъ вінъ не пролізе въ вікно?“
„Се кумъ!“ зкрикнувъ, придившись кумъ.
„А ти думавъ, що хто?“ сказавъ Чубъ, усміхаючись. „Що, славну я викинувъ надъ вами штуку? А ви, небійсь, хотіли мене зъісти замість свинини? Стрівайте-жъ, я васъ порадую: въ мішку лежить ще щосъ, коли не кабанъ, то певне порося, або инша живность. Підо мною безъ перестанку щось ворушилось.“
Ткачъ и кумъ кинулись до мішка, хозяйка вчепиласяа зъ другого боку и бійка була-бъ поновилася знову, коли-бъ дякъ, побачивши теперъ, що ёму нікуди втаітися, не видрапавсь зъ мішка.
Кумова жінка, остовпівши, випустила зъ рукъ ногу, за котору зачала-було тягнути
дяка зъ мішка.
