ючи спину. „Моя жінка купила т рікъ на ярмарці кочергу, дала півкопи; та нічого… не болить…“
Міжъ-тимъ торжествуюча дружина, поставивши на землі каганець, розвязала мішокъ, и заглянула въ нёго.
Але певне старі очи іі, которі такъ хорошо зуздріли мішокъ, на той разъ помилились. „Е, та тутъ лежить цілий кабанъ!“ зкрикнула вона, плеснувши відъ радости въ долоні.
„Кабанъ! чуєшъ, цілий кабанъ!“ штовхавъ ткачъ кума: „а всё ти виненъ!“
„Що-жъ робити!“ промовивъ, стискаючи плечима, кумъ.
„Якъ що? чого ми стоімо? одберімъ мішокъ! ну, приступай!“
„Рушай геть! рушай! се нашъ кабанъ!“ кричавъ, виступаючи, ткачъ.
„Рушай, рушай, чортова бабо! се не твоє добро!“ мовивъ, приближаючись, кумъ. Дружина взялася знову до кочерги, але Чубъ у ту пору вилізъ зъ мішка и ставъ на-середъ сіней, протягаючись якъ чоловікъ, що тільки-що пробудивсь изъ доброго сну.
