чаниками та коржами, и то добре; хочъ би й були тутъ самі паляниці, то й те въ-шмакъ: Жидівка за кожду паляницю дає осьмуху горілки. Затягти-бъ швидче, щобъ ніхто не побачивъ.“
Тутъ завдавъ вінъ собі на плечі мішокъ, зъ Чубомъ и дякомъ, але почуявъ, що вінъ трохи тяжкий. „Ні, одному буде тяжко нести,“ промовивъ вінъ; „а ось, якъ нарошно, иде ткачъ Шапуваленко. Здоровъ, Остапе!“
„Здоровъ,“ сказавъ, зупенившись, ткачъ.
„Куди йдешъ?“
„Отъ такъ, иду, куди ноги идуть.“
„Поможи, чоловіче добрий, мішки занести! Хтось колядувавъ, та й кинувъ на-середъ дороги. Добромъ поділимося по половині.“
„Мішки? а зъ чимъ мішки, зъ книшами чи паляницями?“
„Тутъ, думаю, всёго єстъ.“
Тутъ вибрали вони на-швидці изъ плота коли, поклали на нихъ мішокъ и понесли на плечахъ.
„Куди-жъ ми понесемъ ёго? въ шинокъ?“ спитавъ дорогою ткачъ.
