Сторінка:Вечери на хуторі близь Диканьки. Повісті, видані пасічником Рудим Паньком. Том I. 1864.pdf/74

Ця сторінка вичитана

передъ тобою. Прости, добрий чоловіче! Єй Богу, радъ би бувъ зробити всё для тебе… Але що скажешъ? Въ старій дідько сидить!“

„Я не злопамятний, Солопію! Коли хочешъ, я ослобоню тебе!“

Тутъ вінъ мигнувъ хлопцямъ, и ті самі, що сторожили ёго, кинулись и розвязувати.

„За те и ти роби, якъ треба. Весілє — та побенкетуємо такъ, щобъ цілий рікъ боліли ноги відъ гопака!“

„Добре! отъ добре!“ сказавъ Солопій, ударивши въ руку. „Та мені такъ теперъ зробилось весело, неначе-бъ мою стару Москалі узяли! Та що думати! годиться, чи не годиться такъ — сёгодня весілє та й кінці въ воду.“

„Гляди жъ, Солопію, за годину я прийду до тебе; а теперъ иди до дому: тамъ дожидають тебе покупачі твоєі кобили и пшениці.“

„Якъ, хиба кобила найшлась?“

„Найшлась!“