якого нещасні обставини і несумлїнні люди втягли в вир підлоти і втолочили в баюру ганьби і у якого душа оказала ся занадто мягкою, занадто чесною, щоб міг перенести кинену на него страшну пляму. Він зломав ся під вагою сорому і передчасно зійшов у могилу.
Володимир Наумович, син звісного Івана Наумовича, родив ся 1860 р. Пробувши рік у Москві в тзв. Николаєвскім лїцеї, він ходив до ґімназиї в Коломиї, а в 1879 роцї прийшов був до Львова, де скінчив ґімназию і здав матуру. От тодї то, в осени 1879 р. я й пізнав його. Він належав до тої ґімназияльної молодїжи, що від часу до часу приходила до мене, не вважаючи на одіюм „засудженого“ і „небезпечного“, яке тодї тяжило на мнї наслїдком „социялїстичного“ процесу з р. 1878. Серед загального переполоху, який панував тодї серед старших поколїнь нашої інтелїґенциї, не вважаючи на заборони і кари з боку шкільних властей молодїж, а бодай живійші, горячійші з посеред неї, горнули ся до нас, „нелєґальних“ та підозрених, знаходячи у нас — не жадні конспірациї, не таємні змови і замахи, але горяче серце на терпіня і долю нашого народа, запал до вселюдського по-
