Цю сторінку схвалено
Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття.
Потопчу, розмету іх у попіл, у порох, сміття.
Замісць них я розсиплю пісень вільно — сояшні хвилі,
Як ті пташки меткі, як ті пташки меткі, легкокрилі.
Оточу іх сріблом, загартую, могутністю криці.
Дам ім крила вітрів і натхну іх вогнем блискавиці,
І пущу. Хай летять моі думи-пісні-метеори,
Не в палаци гучні, не в безмежні блакитні простори,
А в хатину людську, де в кутках оселилися злидні.
Мои співи прості і робочему серцеві рідні,
Засяють вони, як ті зорі у небі глибокім,
І не буде тоді робітник-селянин — одиноким
