Принесла з собою хвилювання піль,
засіває сміхом — жменями пшениці:
— В тебе у кімнаті зеленіє цвіль?
— а в самого хмурі, заспані очиці?…
Розчинила навстіж двері і віконця,
наскликала в хату молоді — гостей.
— Ти давно не бачив синяви і сонця!
— Подивися: вишня молоком цвіте!
Далі ми блукали по росі — траві,
у степу де тирса плюскала за обрій.
Хвиляво—розлогі ширі степові.
Он чатує сокіл — жвавий і хоробрий…
Гей… І зажадалось випростати крила.
Тирса про безмежність казку шепотить,
в небі білоткані хмароньки — вітрила,
хвилі оксамитні вистеле блакить.
