І каже до себе:
„Ой нї! так не буде!“
І він до Тетері
Гінця посилає:
„Хай винного кара,
Гетьмане, спіткає:
„Бо сам я тут винен,
Не винні цї люде, —
Нехай же і кара
Мінї тілки буде.
„Карай мене люто,
Але-ж — я благаю! —
Але-ж не руйнуй ти
Коханого краю!“
V.
Чогож то зібрались
Ті люде край брами?
Ой тож то Попович
Прощавсь с козаками.
Чого-ж то козацьтво
Й міщане ридають? —
В останню дорогу
Його виряжають.
Поміст уже збито
Край муру мійського;
Спокійно зіходить
Попович на його.
Ой глянув Попович
По рідній країнї:
„Мій краю коханий,
Мій краю єдиний!
„Ще довго кайдани
Ти будеш носити,
Вмивати муть кровю
Тебе твої дїти.
„Та иньша година,
Я вірю, устане:
