І щастя, і волї
Благав Українї
І знов у час лютий
Страшної руїни,
Щоб край боронити,
Узявсь він до зброї:
Він вміє молитись
І вистоять в бої.
III.
Ой крикне Тетеря:
„Руйнуйте й палїте!“
Встають тетерянцї
На Паволоч бити.
Та зброю Попович
Держить ще руками
І Бога сьвятими
Блага молитвами,
А сам до гетьмана
Листи посилає,
Потуги він просить,
Бо сили немає.
Але-ж Бруховецький
Не дба про те дуже:
Чи згине, то й згине, —
Йому те байдуже!
IV.
Ой ще день минає,
Минає і другий —
Несила боротись,
Немає потуги.
Тетеря лютує:
„Не кину нїкого:
Всїх виріжу в містї,
Старого й малого!“
То бачить Попович,
Що згинуть всї люде
