Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/40

Він прийшов і мінї: в домовину
Я іду і на віки спочину, —
Мої-ж дїти зберуть урожай!

Мої дїти — дочки і сини —
Усї в купі зібравшись, вони,
Як почнуть до обіду сїдати,
Будуть хлїб, що придбав я, ламати
І згадають мене у трунї.

І за те, що працюючи зміг
Згодувати і викохать їх,
То про мене в їх згадка не згине
Після мене ще довгі години
Моє дїло не вмре серед їх.

Так, я вбогий родивсь, та в ті днї,
Як вмірать доведетьця мінї,
То не сором цї стомлені руки
І це серце, зотлїлеє з муки,
Положити в дубовій трунї!…

 

До народу.

Були ті часи, як тобі я до ніг,
Убогий народе, схилявся,
І в думах улюблених чистих моїх
У днї ті щасливії мрій молодих
 Мінї божеством ти здавався.

Любив я тебе почуванням палким,
Бажав я на тебе робити
І працї віддавсь цїлим серцем моїм
І тілки для тебе й тобою самим
 Хотїв я і на сьвітї жити.