Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/38

Там волю дїди боронили
І там поховали її, —
Я вірю: сьвяті їх могили
Підбілшали-б сили мої…

А зорі на небі сияють,
А місяць так ясно блищить,
Простори в туманї втопають,
Степ, тихо заснувши, лежить.

І мовчки стою на могилї,
Стою і дивлюсь навкруги —
Білїють степи, як білїли,
Чорнїють далекі луги…

 

*^**

Нї не плач ти, ридання спиняй,
Хоч і змучилось серце украй, —
Бо с тих слїз тілки руки впадуть,
А нам довга лежить іще путь!
Хай намучене серце болить, —
Занехай ти його у цю мить,
Од усїх свої сльози ховай,
Силу горду з душі викликай
І з веселим обличчам свій стяг
Підійми ти у гору в руках,
Без ваганнїв даремних тодї
Ти людей за собою веди,
Але-ж так, щоб нїхто і не знав,
Які муки ти в серцї сховав!