Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/35

Цю сторінку схвалено



Глянув плугатарь — година настала,
Став лаштувати і борони, й рала;

Рано він їде на ниву свою,
Кидає зерно у чорну ріллю

І заволочує він бороною,
Зерно вкриває землею святою.

От і засїяв — година мина,
Хлїб уже сходить, рости почина:

Там, де було колись чорне і голе,
Зазеленїло селянськеє поле.

Глянув плугатарь на поле й зрадїв:
„Тілки-б Господь мінї хлїб позернив,

„То не голодні-б сидїли зімою
Ми з дїтворою своєю малою.

„Боже! як би ти убогим поміг, —
Хоч пожалїв би дїтей ти малих!“

Він не благає у Бога нїчого,
Просить шматка тілки хлїба сьвятого,

Щоб не сидїти голодній сїмї,
Щоб не дивитись на горе її.

Хочетьця вбогим вільнїше дихнути,
З голоду й холоду пута роскути.

Сїючи зерно у землю з весни,
Вкупі із їм положили вони

В потом крівавим политому полю
Всї їх надїї на кращую долю

Й, Бога благаючи, тілки і ждуть,
Долю чи горе поля принесуть.