Ніч темна відразу на душу мою,
Все зникло — душа умірала…
3.
Та вмерти вона не могла, бо була
В їй іскра живая надїї:
Нїколи погаснуть вона не могла,
Дарма їй примари страшниї!
Та іскра в душі запалала упять —
Воскресла пригнїчена сила,
І мука страшна, що судилось зазнать,
Ще білше ту силу зміцнила.
Я білше не плачу, хоч бачу ізнов
Все те-ж я у рідному краю,
І ту, що є в серцї до його, любов
Не слізьми уже виливаю.
Я плакать не можу, як все навкруги
Так гірко, так тяжко ридає,
Коли без жалю нищуть нас вороги
І гнїт нас важкий убиває.
Я плакать не сьмію, хоч серце й болить…
О, краю коханий єдиний!
Прости мінї сльози! — Не плакать —- робить
Нам треба в такії години!