Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/15

І не друзї, а чужії
 На чужій чужинї
Понесли його в дубовій
 Вбогій домовинї.

Не гукнули самопали,^[1]
 Анї гаківницї,
Як несли його ховати
 У новій сьвітлицї,

Не гукнули, як колись то,
 Голосні гармати,
Як поклали молодого
 В новій хатї спати.

Не лунала його слава
 Скрізь по Українї
І його забули люде
 В темній домовинї…

1882.

Буває.

Буває часами — життя проклинаєш
І смерти, як щастя якого, благаєш;
Буває часами — набридне на сьвітї
Нудьгу — нерозвагу с собою носити —
Палкими словами усе проклинаєш,
Заснути на віки, умерти бажаєш…
А инодї тяжко захочетьця жити,
Ввесь сьвіт цей безкраїй обняти — любити, —
Байдуже про лихо, про лютую муку,
Немов їх немає!… І кожному руку
Ти приязно хочеш, як братові, дати
І кожного щиро, як брат, привітати,
Й життя — ще недавно набридле й настиле —
І знов тебе вабить, ізнов тобі миле…

 

1. Т. Г. Шевченка „Козацька доля“.