Але-ж не те стояло на дорозї:
Була борня щочасна і невпинна,
Але-ж борня с терпінням і з нудною
Роботою, що чорною всї звуть,
І та струна, що у душі бренїла,
Ждучи лучка — зусиллїв та звитяг,
І довгий час не мігши їх діждатись,
Потроху вже стихати почала
І вмерла там… І сум тяжкий з нудьгою
Тепер гнїтить, панує над душею,
Над розумом, над серцем… (Падає знову на ліжко.)
Другий.
А тим часом
В такій борнї нам тілки й є рятунок:
Минулися козацькі погуляння,
Звитязтва, кров та брязкіт од шабель:
Це иньший час, на иньшую роботу,
Дрібну — се так, але-ж за те незмірно
Країнї всїй коханій користну!
І на оту роботу треба сили,
Та не тії, що по степах буяла,
А иньшої: упертої, твердої,
Терплячої, що, з розумом холодним
З'єднавшися та с чулим серцем, — все
Перемага і здужає колись
Нас вивести на шлях ясний, широкий…
