Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/11

Не діждалася я… І минули лїта —
В серцї пустка нїма, я тепер вже не та!
На роботї тяжкій звікувала життя —
Воно марно пішло, все пішло без пуття.
І недоля моя й досї давить мене,
І та праця тяжка стан недужий мій гне,
І вже слїпнуть од слїз очі карі мої,
А все долї нема — не діждалась її!…
Нї родини нема, нї дружини нема,
Сьвіт широкий усїм, а мінї він — тюрма!

 

До працї!

Праця єдина з неволї нас вирве:
Нумо до працї, брати!
Годї лякатись! за дїло святеє
Сьміливо будемо йти!
Праця єдина нам шлях уторує,
Довгий той шлях і важкий,
Що аж до щастя і волї прямує:
Нумо до працї мерщій!
Праця не згине між людьми даремне:
Сонце засьвітить колись, —
Дякою нас тодї люде згадають —
Нум же! до працї берись!
Хоч у неволї й нещастї звікуєм —
Волю онукам дамо!
Ми щоб боротись на сьвіт народились,
Ми щоб робить живемо!
Сьміливо-ж, браття, до працї ставайте!
Час наступає — ходїм!
Дяка і шана робітникам щирим,
Сором недбалим усїм!