баранів, а їм сухий хліб. Маю я багатство, та серце моє по всяк час тільки боліє через його. Діти мої мене не люблять, добрі люде мене цураються, і от дожив я до старости, а не спив, не ззів, не звеселився ніколи. На віщо-ж і кому я теє багатство збираю?“…
Потім скупий і каже сам собі: „піду я до дому й почну жити по новому: не буду шкодувати свого добра для себе і для своїх дітей, буду людям у нужді помагати і хліб-сіль з ними водити“.
От-же тільки він так подумав, зразу зробилось у його на душі радісно й весело. Тоді пригадав він, що йому обіцяли горовики, і подумав: „оце-ж воно й є те саме, про що вони казали: „мені моє“. Оце-ж вони моє багатство віддають мені, що воно піде мені тепер на радість, а не на горе“.
І зрозумів він тоді, що кращого нічого йому й не треба, що коли-б дали йому горовики багатство, то було б йому через його тільки більше горя. І зробилося у його на душі ще ясніще.
Пішов же він до дому і зробив так, як намірявся: перестав він скупитись і для себе,