Сторінка:Васильченко С. Чарівна Коза. Мені моє (1918).djvu/14

Цю сторінку схвалено

Сьомої неділі вертається мати з гостей. Як побачила, ударилась об поли руками.

Був у неї камінчик такий: приклала його до грудей мертвого Княженка, то він і ожив. Почала його мати докоряти:

— Чи не казала, чи не наказувала: не одмикати теї комори! — Іди ж мені тепер, шукай моєї дочки!

Пішов.

 
***

Довго ходив світами Княженко, людей стрівав, питався, де Велетень живе. Знайшов таки. Як поїхав Велетень з дому, пішов Княженко в його будинки. А Чарівниця Коза там уже за господиню. Став Княженко її умовляти, щоб тікала з ним.

— Рада-б я тікати з тобою, коли-ж все одно він дожене нас. Тоді убє й тебе й мене.

Княженко й каже:

— Буде він по обіді довго спати, кінь мій як вітер літає: ми далеко заїдемо, поки він встане.