В селі… згубила себе з романтичного причинення церковна хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люде принесли йому домовину з мерцем на подвір'я, поставили перед вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція.
(З газетної хроники).
Буйне зелення в сиду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне.
Тихо в моїй кімнаті. Вікно в сад стоїть одчинене і рине в його повітря, чисте й холодне, дише як вино Зверху по стіні блукають од далеких хмар режево-зеленяві тіні.
Сижу, зігнувшись над своєю торбою-мандрівницею, похапцем ріжне паперове шмаття в дорогу переглядаю, читаю давнє дрібне писання, — суворо шелестять у руках папері, ніби псалтир над мертвим…
Листи, що забув уже од кого, щоденника якогось обірваний шматок… Вірші… зелені, зелені, як рута…
Все поодцвітало, поопадало, як із дерева посохлий лист в-осени: спокійно, дрібно — на шмаття — й за вікно, без жалю… Летіть вітрам на забавки вечорі змарновані, а ночи недоспані.
Жмут пожовклого паперу, давнього, полинялого… якісь конспекти, рисунки, химерні мережева з ріжних математичних значків… Навіщо він мені, цей школярський мотлох? Нащо я його так довго вожу за собою? Думаю, дивлюся…
