Сторінка:Васильченко С. Талант (192 ).djvu/41

Цю сторінку схвалено

39

ТАЛАНТ


У вас-же сила — талант  Ви багато зможете  Чи може…

В Андрія неспокійно спалахнув в очах ревнивий огник: — Чи може дайте тільки з цих злидень вибратись, тоді і не доступиш до вас, забудете й шлях у село?

— Ніколи! Ніколи в світі! — гаряче перебила його Тетяна, не приймаючи в жарт. Помітно було, що вона про це думала.

— Чого доброго, — уже гірко казав Андрій, — там слава, роскіш, бляск — а тут що?

— Та чого ви напалися на мене? — Разом і сердилась і сміялась Тетяна. — Як-би вже там не було, а коли у мене є той талант, то не продам-же його ні за гроші, а ні за тую славу!

Стала червона, як піон.

— Руку, Тетяно! — Андрій ловив її руку.

Тетяна вирвала її у його, блиснула гордими, гарячими очима, шукала якихось инших слів. Далі підвела голову до неба і лице її заясіло, стало бліде і таке покірне, покірне. Звела, як дитина, руки до неба, до тієї омріяної позавічної правди:

— Дано мені малісіньку іскорку святую… Малісіньку-малісіньку… І освітила вона моє життя біднеє, щастям нагріла моє серце… Та хай-же погасне краще іскра в мені свята, і хай буде марне моє життя й темної темніше ночи, коли оддам її в наругу, чи в болото втопчу.

Почали впиняти:

— О, та й нащо так?..

У неї на очах горіли росинки щастя…

Плакала…

.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .

Марили, вірили, раділи…