Сторінка:Васильченко С. Талант (192 ).djvu/33

Цю сторінку схвалено

31

ТАЛАНТ


Галас, писк!.. Де-хто з дітей — за книжки.

— Тетяно! Тетяно Гнатівно! — гримить за стіною Андрій: ідіть на часинку сюди.

Примовкли.

— Чого?

— Листа забув вам передати, швидче!

Тетяна йме віри, помалу виходить із класу. На порозі спинилась до мене:

— Глядіть-же не зрадьте…

Далі приплющила очи, простягає руки:

— Петре, Петре, де ти тепер? Може скитаєшся десь у нужді та в горі і забув про свою…

Пішла.

Трохи згодом чути: Дзень! клюк у замку, і далі енергійна із-за стіни Андрієва команда:

— Замкніть двері!

Діти духом почули зрадливу Андрієву думку і з дивною легкістю перебігають у ворожий табор: з гуком, із галасом повискакували із-за парт, почеплялися за клямку:

— Держіть! Давайте ключа! В'яжіть мотузком!

З коридору почало щось дьоргати, та було вже пізно: хтось із школярів витяг з-під парти якогось потика й засунув за дверну клямку.

— Так оце ви такі до мене? Ну, добре-ж! Прийдете в театр — ні одного не пущу…

Погомоніла за дверима, пішла ніби.

Діти не одходять од дверей, поприхиляли уха, дослухаються.

Один підняв пучку вгору  повертає шустре личко, нишком таємниче:

— Вони ще тут…

Справді, одчувається, що у цій тиші є ще хтось задуманий, молодий.