29
ТАЛАНТ
— Сюди йдуть!
Стукнуло в грудях: „чи не сюди, справді?“
Так.
Тихо, крадькома одчинило двері, на порозі вона… Кора набік, лице шаріє, як не займеться, поблискують очи — злодійкувато озирає клас.
Діти в галас:
— До нас! До нас!
Набіраю ділового вигляду, впиняю. До Тетяни сухо:
— Ви до мене, Тетяно Гнатівно?
Заскалила око:
— До вас.
— Діло маєте?
— Маю. — Запишалась.
Помічаю — одмінилася за ці тижні, мов не вона: не та мова, не той сміх, погляд сміливий, насмішкуватий.
— Не полохайтесь — я на часинку. Іде до столу. Стала близько поруч. Зразу не каже, чого їй; нагинається над столом, дивиться.
— Що це у вас за книжка?
В грудях загуло, як у млині, гаряче в лице… Луплю очи на книжку: чорт її знає, що воно за книжка!.. Перегортаю палятурку:
— Тьху! задачник.
Подивилась, одсунула на бік.
— Слухайте, маю до вас пильне-пильне прохання. Обіщаєте зробити?
— Що саме?
Позирнула на школярів, нижче схилила голову, почала говорити швидко, гаряче, таємниче. Що саме — зразу не збагну: пасма шовкового волосся пече мені щоку, як огнем. Тільки по де-яких
