Сторінка:Васильченко С. Талант (192 ).djvu/21

Цю сторінку схвалено

19

ТАЛАНТ


— Дарма, — похмуро, кусаючи губи, кинула Тетяна.

— Завіса — з драних ряден, дзвонять у битий чавун…

— Дарма — горить, як у огні, на місці не всидить…

— А що найцікавіше, — так це музики, — допікає Андрій: — рудий Гаврило дирчить у рубель качалкою, а кривий Микола, як у бубон, вибиває в заслонку.

Не втерпіла, — як вітер схопилася з місця, ображено, гаряче:

— Неправда, неправда, ви-ж самі знаєте, що це на нас вигадали таке вороги наші…

Андрій Маркович зареготався удоволений.

Тетяна засоромилась, далі сама засміялась:

— Ой, вже мені оцей Андрій Маркович, може хто-б і не знав, так зразу все викаже.

— Ехе-хе! — зглибока зітхнув Андрій.

— Знаєте, — без жарту промовив він до мене і показав очима на Тетяну, — як зробить у „Заступнику мій“ — оте соло: „тру-у-уд і болізнь“… хрест мене бий — як снігом сипне по-за спиною.

Тетяна вдячно подивилась на Андрія; засоромившись, опустила вії.

— Е, ви ще не знаєте нашої Тетяни… От хоч-би…

Далі живіше, моргнувши оком: — Тетяно Гнатівно, а ну ось отієї.

Андрій узявся в боки і:

Ой послала-ж мене мати
Зеленого жита жати…

Почервоніла.