Настя — ніякої уваги:
— Ганьба! Страмовище! — репетує вона на все горло, червона од обурення… Раптово прислухавшись, пурх — на сцену, як птах, а там дзвенить уже її голос: тихий, мелодійний, замріяний, мов одразу якимось ковалем перекований.
Тимчасом суфльор надибав таки в зшитку відповідне місце, повеселів, бадьоро закивав головою. Пригноблені партньори одживають, гра набуває певного піднесення.
Соня влипла коло щілки, ні на мить не одводить очей; лице у неї міниться, як на вогні, і на ньому, як на чуткій платівці, одбивається все, що діється на сцені. Острах, що тремтів крилами у темних очах, раптом мов здуло вітром, очі блиснули зірницею: діло налагоджується, кращає. Густими рожами, ніжними трояндами, вогневим маком розцвітав на щоках успіх, зростав.
Іскра в очах сяє ясніше, ясніше, раптом діямантами: відчуваться бурхливий, радісний, переможний кінець — на губах тремтить уже невтриманий сміх, а руки мимохіть, як заведені, розставились до оплесків…
Соня шалено замахала руками, як од бурі, затіпалися на голові у неї стрижені патли — звуків її не було чути — потонули в загальному громі що ним загула одразу мовчазна заля.
— О-ох! — знеможена, радісна, не сіла — упала на маленький ослончик, що стояв під стіною за лаштунками.
Соня лежала нерухомо на ослончику. І коли-б хто зумів намалювати ці притомлені очі, що в них визирали дві блистинки, щасливу до стра-
