Настя не встоїть у руках у Василя, тупає ногами:
— Швидше! швидше!
Василь приплющує одне око, як на малюнок. Тягне:
— У… успіємо!
Одступив крок назад, повільно милується на своє малювання. Розмалював сестру до свого смаку. Всі на мить примовкли — очей не одведуть.
— Як картина!
Василь гордо витирає руки:
— Оттепер можна й третій дзвоник давати!
Підняли завісу.
Соня припала до лаштунку, за серце взялася, аж зблідла. Кинулась, аж присіла.
Раптом замовк Валя суфльор, шарпаючи нервово листками рукопису. На сцені — мовчанка. Соня вхопилась руками за голову, бігає: „скандал!“
Сяк-так Настя пригадує ролю — за нею инші. Грають без суфльора, плутаються. Суфльор червоний, сконфужений, знизує плечима, щось собі мимрить, шарпаючи сторінками, хвилюється. Вибігає за лаштунки Кость, піт патьоками, — за голову хапається.
— І що він робить? Що він робить? Провалив п'єсу!
Вискакує Настя, як буря, очі віють іскрами.
— Усе пропало! Усе! — До Костя:
— Ну, а ти! ти, ти пам'ятаєш, що ти молов?
Соня кидається до одного, до другого, благає, як не цілує:
— Тільки не сваріться, братики, голубчики, ради бога! Чути-ж в залу…
