хання. Спала мати, спали покотом на полу менші діти. Хата мала, низенька, повітря важке, дихати тяжко. Найшла на карнизі каганчик, засвітила. Тихенько причинила в городчик маленьке віконце, укрила благеньким ряденцем маленького братика. В кутку стояв маленький столик, змайстрований з якоїсь ляди; на ньому — книжки, зшитки, а над ним гасло: „Ми світ новий збудуємо“. Нижче невеличкий портрет Леніна, школярської роботи. Соня зняла дбайливо з шиї червону краватку, поклала на стіл. Далі сіла на маленький ослончик, підперла руками голову і звела заплакані очі на суворого вождя.
Другого дня було Маковія. Бондариха пекла паляниці й пироги з яблуками. Настя серед двору вимішувала свині дерть у цебрі. Була аж червона од пари, розбилась од роботи коса. Виріс Вітя, в байовому наряді: поверх блузки — грізно одвисав наган (замість куль у нього, правда, було натикано жолуддя). Рішуче підійшов до Насті і мовчки подав згорнутий папірець. Настя одкинула ліктем пасмо коси, що падало на спітніле обличчя, кінчиком пучок взяла лист і, не читаючи, сховала його за пазуху. Вітя, не озираючись, пішов на город. Там він пригнувся за бузиною і в дірочку крізь лісу почав зорити за Настею. Настя нашвидку скінчила роботу, витерла об фартух руки, вийняла лист. Далі сполохано озирнулся по двору і, тільки звірившись, що нікого немає, розгор-
