А найбільш запала йому в око — Настя з олив'яним на руці перснем. Коли в школі бувало часом увіходила вона в клас, Кость чогось починав соватись на парті, підводив голову, пригладжував чубок на голові, починав прояснятись. Колись він на перерві улучив часинку, став з нею у коридорі коло стіни на розмову, і в кінці промовив швиденько, показуючи пучкою на її руку: „Насте, дай мені поносити твого персника“. Настя кинула очі на на свій олив'яний перстень, прищурилась, засміялась: „Дивись який швидкий! Так зараз і дай“. Потім озирнулась навкруги, пригнулась ближче і промовила стиха: „Зароби!“ — брязнула намистом і швиденько од нього, наспівуючи:
Над Київом спадав курний вечір. Цілий день парило, як огнем, сонце, і в місті стояла неймовірна задуха. До того скрізь робили на вулицях ремонт: чистили каналізаційні труби, лагодили трамвайні лінії, штукатурили й фарбували будинки. Кипіли по вулицях казани з смолою, і сморід не давав дихати, а курява, що увесь день хмарою стояла над вулицями густа і їдка, різала очі, налазила в ніс, хрускотіла на зубах. Широкі улиці великого міста, що раніш по них плавом плив усякий люд, тепер спорожніли: снували по них тільки тоненькі людські течії, як ті, що пересохли од спеки, багатоводні колись ріки.
Коли над містом упали вечірні тіні, в дитбудинку ч. 37 вихованці вже лагодились спати.
