— Я зараз вернуся.
Тільки зник Валя з очей, дід одмінився, засміявся ясно й щиро.
— Я вам скажу, такого хлопця, де його і знайдеш: буде колись, вражий син, справжній редактор і добрий редактор.
— Та й азартний-же хлопець, — як та іскра!
Говорили, сміялись, хвалили.
А Валя тимчасом злітав уже до хати-читальні, де вхопив під столом якесь число „Знання“, общипане кругом на цигарки, і вже мчав назад.
Задиханий, сів на ґанку, витер рясний піт, радий. Далі почав мовчки, нервово перегортати книжку, шукаючи в ній потрібне місце. Знайшов відділ „Наука і Техніка“ — спинився. Всі обсіли, обступили його навкруги. Дід, стоячи, через плече спокійно позирав у книжку. Тикаючи в слова пучкою, Валя почав читати популярну статейку про радіо. Складена вона була просто й цікаво, ілюстрована малюнками рисунками. Люди заслухались з такою увагою, що швидко забули й про парі. Найбільш уважно слухав сам дід. Після того, як її дочитали, повернули очі на діда:
— Ну, що ви скажете тепер, діду? Га?
— Тепер, діду, виходить, черга за вами лізти на шовковицю? — зареготав хтось із молодших.
— Ні, воно може дідові й не личить лізти на шовковицю, а нехай краще провезе на собі редактора кругом майдану та й буде на тому.
Сміялись.
Дід винувато скривився, комічно лупає очима.
