— А куди далі?…
Зоторохтіла.
— Надовго, Соню? — обізвалась до дівчини Бондариха.
Соня повернулась.
— На жнива, тьотю! — І знову до Насті:
— Знаєш, Насте, мені роботи-роботи! Обслідувати економічний стан села, вияснити число незаможників, куркулів, зробити доклад про яслі, число грамотних, неграмотних, жінвіділ, лікнеп, читальня…
Засипала, засипала, стулила губи, запишалась, похитує головою:
— Роботи-роботи! — а сама вже не зводить очей з хлопців. Далі стиха щось нишком питає Настю, кидаючи допитливі погляди на хлопців.
— Товариші, — дипломатично звертається Настя до хлопців, — ось товаришка Соня пропонує…
Слово перехоплює сама піонерка.
Довірливо, сміливо, як до знайомих:
— Товариші, я бачу, що тут у селі набралось нас стільки молоди, що могли-б організовано повести якусь працю. Наприклад, виступити з кількома докладами.
— Влаштувати виставу, — рішуче промовив Василь.
— Слухайте, діти, що я вам пораджу, — встряла в розмову Бондариха, — те все, що ви кажете, може воно вдасться вам, а може й ні, а більше того, що — вилами по воді, а поки-що — пішли-б оце гуртом та звязали Марині Петренковій жито, то велике спасибі заробили-б. Жінка скосила жито, а звязати не звязала: руку обпа-
