Цю сторінку схвалено
КАЛИНА.
Приїхав у гості до нас дядя з міста, мамин брат.
Сидить він у кімнаті коло маленького столу, пише ноти і разом стиха приспівує.
Невелика сестра наша, Таня, прибирає в кімнаті, слухає.
Дядя співає:
Ой у лузі, в лузі
Червона калина…
Тож не калина —
Молода дівчина.
— Дядю, — питає його Таня: — а то вона тільки намастилася калиною?
Дядя засміявся:
— Буває й так, — каже він, — тільки у цій пісні не про таку дівчину співають.
Далі повернувся до неї, починає розповідати:
— Це може так було.
Ішли двоє дорогою, дивляться — щось червоніє в лузі.
Один каже:
— Це калина спіє.
А другий каже:
— Коли-ж це вона тут виросла? Це, мабуть, щось инше.
