Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 4 (1929).pdf/229

— Те-епленько… — одказує друге, а саме аж цокотить зубами.

А та жінка, що сиділа на лавці, зідхнула, повернулась до мене та й каже:

— Ой, леле! правду ото кажуть: сироті сонечко мріється, а вона й справді гріється…

---