Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 4 (1929).pdf/222

Довго не забували мені того пшона. Знали вже про це й дядьки й тітки.

А діти, що з я ними гуляв на вулиці, як посердимося, то й починають дражнити:

— Андрійку, чи все одно, що каша, що пшоно?

---