Що-п'ятниці бував у нашому селі базар. Несуть мама продавати молоко, прошуся і я з ними.
— Що ти будеш там робити? — кажуть мені мама, — витрішки продавати? А мені що-б не продавати — все одно, аби взяли.
— Добре, — кажу, — буду продавати витрішки.
Тато засміялись, кажуть до мами:
— Хай іде, буде гладишок дивитись, щоб часом не вкрав який біс.
Пішли.
По дорозі я все сіпаю маму за полу та розпитую про ті витришки.
Мама вже і говорити не хочуть про них, а я все допитуюсь.
Набридло мамі слухати мене, вони й кажуть:
— Прийдеш на базар, витріщиш очі, — ото й будуть витрішки.
Не зрозумів я цього, а далі вже не розпитую, — бачу — будуть сердиться.
Прийшли на базар, стали в тому ряду, де молоко продають, і собі розташувалися.
Людей на базарі — тиск: те продає, те купує — кожний заклопотаний.
Коли це з шаблюкою при боці стражник іде (за царів були такі посіпаки — стражниками
