вони до Горовика додому; там їх стріли сім братів-горовиків. Як дізналися брати-горовики, що скупий визволив од вовка дитину їх брата, то дуже дякували йому й вітали його, як дорогого гостя. Сім день шанували вони його якнайкраще, а на восьмий день, добре нагостювавшись, скупий став збиратись іти назад до своєї худоби.
— Чим-же тобі дякувати за твою велику послугу? — питають скупого горовики: — може тобі насипати мішок червінцями? чи може тобі дарувати табун коней, або отару овець?
Скупий пригадав, як його дорогою направляв Горовик, та й каже:
— Не треба мені ні червінців, ні худоби, а коли ваша ласка, то дайте мені моє!
Задумались горовики, а потім і кажуть:
— Нехай буде так; багато ти просиш, та дорога й твоя послуга! Будеш ти мати теє, що просиш.
Потім вивів Горовик скупого назад у степ, подякував йому ще раз і попрощався з ним. Прийшов скупий до своєї худоби, сів та й думає: — „Що-ж це я собі випрохав? Обіцяв Горовик, що добре подякує, а я ось прийшов назад з голими руками!.. Це вони обдурили мене!“ — Подумав так скупий і став нишком лаяти горовиків. Потім вийняв з торбини сухий хліб і почав їсти. А хліб той — цвілий і не йде в душу. Пішов дощ, геть змочив скупого, і стало йому холодно. І от стали йому снуватися в голові такі думки, яких перше ніколи не було в нього. Стоїть він і думає:
„Маю я сім синів і сім невісток, а сам
