одів його в добру одежу, дав коня, а за жінку дав старшу панну. Поїхали всі гуртом далі.
Їдуть та й їдуть, коли знов село. Чують, а в селі щось вигукує: „По рибу! по рибу! Риба печена, риба варена, риба смажена!“ Далі виходить чоловік, а на голові в нього сковорода з рибою. Сам обідраний, тільки шмаття на ньому має.
Покликав його Княженко та й питає:
— Чого ти такий обідраний?
А той зідхнув та й одмовляє:
— Ходив і я колись в шовках та в золотах, а тепер довелося хазяйську рибу продавати.
— А хто-ж ти такий? — питає.
Чоловік і каже:
— Я не простий чоловік, — я княженко. Було у нас у батька три брати, а я середульший. Поїхали ми по світах шукати собі трьох довічніх панн та й не довелося мені далеко заїхати: застряв у цьому селі. Живе тут панок, сів я з ним у карти грати та й програв усі червінці, що дав мені батько на дорогу. Програв і себе в неволю. Тепер я в нього наймитом. Та ще він посилає мене рибу продавати.
Впізнав Княженко й середульшого свого брата та й не признається.
— Піди, — каже, — поклич свого пана, я буду з нам в карти грати.
Пішов чоловік, гукнув.
Сіли вони грати. Виграв Княженко і в цього пана всю його худобу, одіграв волю братові, а самого пана пустив голого.
— Ото — каже — не обігруй людей удруге.
