А товариші й кажуть:
— Коли три панни справді у того князя, поїдемо їх визволяти.
Посідали вони на трьох коней од однієї матки, а Княженко на стару матку та й поїхали.
Ідуть берегом, дивляться — на тім боці князеві будинки. Перебрели ріку, коней пустили в пашу, сами сіли на траві спочити. Коли приходить до ріки дівчина води набрати. Бере вона глеком воду та й співає:
Завтра в нас весілля буде,
Звеселяться наші панни,
Поскидають сумне вбрання,
З нашим князем одружаться,
Вони й мене не забудуть,
Гарне плаття подарують.
Княженко й питає її:
— Чия ти, дівчино, і що за пісню співаєш?
Дівчина й розказує:
— Я наймичка у трьох довічніх паннів, що ось уже рік, як живуть у нас. Прийшла води брати їм до умивання. А співаю про те, що завтра в нас весілля: князь бере їх за себе.
Княженко й каже:
— Послужи мені, дівчино, — велику нагороду матимеш.
Потім вийняв перстень та й каже:
— Візьми оцей перстень, вкинь у глек з водою, а як даватимеш паннам умиватись, то зливай воду старшій та середульшій, як треба; коли-ж будеш зливати найменшій, лий помалісіньку, по капельці. Вона розсердиться,
