маленький ніж. Як зрізати тим ножиком волосини, тоді я умру. Сестри взяли й розказали про це бабі.
Раз Княженко ліг спочити, а панни пішли в гай погуляти. Тоді баба підійшла до сонного Княженка, знайшла в голові золоті волосини, а під ними скринечку з ножиком. Зрізала вона тим ножиком золоті волосини, і Княженко відразу став мертвий.
Прийшли панни з гаю, побачили мертвого Княженка, почали тужити. А баба найдужче голосить та побивається. Довго не виходили панни з кімнат, все плакали, аж на лиці спали.
Тоді баба й каже до них:
— Бідні ви, мої панночки. Годі вже вам сумувати, бо зовсім помарніли. Вийдемо в гай, походимо, свою тугу хоч трохи розважимо, ба все одно своєму горю не пособимо.
Повела баба трьох панн гаєм, розважала їх, розмовляла та й завела до річки, де сховала човен.
— А гляньте, який ловкий човник стоїть в очереті, — каже вона до паннів. — Може-б ми сіли в цей човник та попливали трохи?
А паннам все одно — сіли й поплили. Баба все щебече їм, розважає, щоб не журилися, а сама править човником до того берега, де стоять князеві будинки. Й не зчулися панни, як припливли. А там уже було сховано в очереті князеве військо. Сестри були без усякої зброї і змагатися їм було вже ніяк: пішли до князя в бранки. Князь і каже їм:
— Тепер мусите за жінок мені стати.
Порадились панни між собою та й кажуть:
