женки, загадались: що то за довічні панни і де їх шукати. Зачинились у кімнаті, не п'ють, не їдять, все думають, — аж помарніли. Журиться й старий князь — не знає, що це подіялось з його синами. Хотів розпитати, так вони не кажуть. Став князь старих людей питати, а старі люди й порадили:
— Постав, князю, під дверима наймита, хай підслухає, про що будуть вони розмовляти.
Князь так і зробив.
Взяв наймит двох смажених баранів і поніс їм їсти, а як назад вертався, став за дверима та й слухає. Чує — один брат і каже:
— Чого вони ці барани, та не однакові? Один худий який, а другий — ситий. Хіба-ж не на одній паші кохалися вони, не одну воду пили?
А другий і каже:
— Кохалися вони на одній паші і одну воду пили, та не одні, мабуть, думки мали. От хоч-би й ми: й їсти і пити в нас всього доволі, а ми журимся та марнієм, що не знаємо, де знайти нам тих трьох панн.
Пішов наймит і переказав князеві, що чув. Тоді князь подумав, що пора йому синів женити. Покликав їх та й каже:
— Всі ви три на порі вже стали. Сідлайте вороні коні та й їдьте шукати на світі кожний своєї пари. А я боронити не буду.
Першим виряджають найстаршого. Дав йому батько на дорогу трьох ослів і по мішку червінців на кожному. Послав з ним трьох товаришів.
Їдуть вони та й їдуть, бачать — перед ними дорога на три шляхи розійшлася. На розпутті
