Прив'язав він ремінь до будинку, сам сів на шкуру та й полетіли всі разом з будинком за плечима. Долітають до села, де жив той купець, до якого заходив Левень із золотим черевиком. Осіли вони в тому селі, зайшли до купця й продали йому золоті черевики. Все добро своє оддав купець за ті черевики, а сам взяв жінку за руку, надів сіряка та й пішов з того місця.
Живуть вони там та й живуть. Раз панни й кажуть Левневі:
— От, коли-б нам побачити твоїх батька та матір? Які то вони люди, що викохали такого сина-молодця. Привези їх до нас побачити, а коли вони вже померли, то хоч їх кістки.
Сів Левень на шкуру та й прилітає в своє село. Бачить, а рідна хата потрухла, похилилася, тільки-що не розвалиться. Увіходить у хату, а там батько та мати такі бідні, що й хліба не мають. Нема кому при їх старості й води їм подати. Як угляділи вони свого сина, то й очам своїм не вірили: вони думали, що давно вже немає його живого. Від радощів аж заплакали.
Посадив їх Левень з собою на шкуру й полетів до свого будинку. Підлітають до будинку, а на порозі зустрічають їх всі три панни: одна несе води умитися старим, друга достає їм білі сорочки, а третя зняла з себе шовкову шалю та й ударила їх по плечах. Вони відразу стали такі молоді, немов тільки що побралися. Стали вони жити всі вкупі тихо та любо.
А що було з ними далі, то я вже й не знаю, бо я саме тоді пішов од них.
