жартувала з ними. Стрільці зовсім обідралися, ходили голі, а як харчів не було, то їли траву. Потім побачила я, що пливе кораблем чужий чоловік. Я гукнула, щоб він вертався назад, а він проситься переплисти тільки туди. Я пропустила його і звеліла назад не повертатись. Бачу, а він пливе назад, харчі та одежу перевозить стрільцям. Хотіла я потопити його з кораблем та й не подолала. Тільки хотіла його вхопити, він як крикне:
— Чи тож даром мене
Батько-мати кохали,
Оленячим мозком годували!
та як схопив мене за руку, — на велику силу вирвалась од нього. А перстень свій у руці в нього оставила. Не шкода вже мені тих жартів, бо й сама я хотіла покинути їх. Коли-б мені тільки побачити того молодця.
Тоді найстарша сестра й каже:
— Бачу я, що всі ми три сестри, три довічні панни полюбили одного молодця. Давайте думати-гадати, як-би знайти його.
Левень все це вислухав, стоячи за дверима, потім вийняв перстень, що зняв з найменшої сестри та й покотив стиха з-під дверей. Перстень викотився на середину кімнати і упав біля ніг найменшої панни.
— А ось і перстень мій! — де він тут узявся? — здивувалася найменша панна.
А Левень просуває в щілку крізь двері шовкову шалю середульшої сестри та золотий черевик найстаршої.
Тоді всі панни догадалися, хто стоїть у них
