— Хоч і поховали, а він живий, — одказує Левень.
Здивувалися люди, розказали своєму князеві. Князь звелів привести Левня до нього.
— Це ти кажеш, що син мій живий? — питається князь.
— Я казав та й тепер скажу, що син твій живий, — одмовляє Левень
Князь розгнівався дуже.
— Сім років, як син мій лежить в сирій землі, всі про це знають. А ти, мабуть, прийшов людей морочити та з мого горя глузувати.
І звелів князів своїм слугам звязати Левня і вбити його.
Левень підождав, поки його звязали, а далі й каже:
— Дозволь, князю, слово сказати!
— Кажи, — одмовляє князь.
— Не поспішай, князю, мене вбивати, звели краще копати яму поруч з могилою твого сина. Звели викопати яму і в ній прорити збоку дірку до його труни, щоб можна було рукою дістати. Я ляжу на ніч в тій ямі, а завтра вранці сина твого виведу з могили живого. А коли збрешу, то завтра що схочеш, те й зробиш зо мною.
Подумав князь та й каже до слуг:
— Що ж, вбити ми його завтра встигнемо, а тепер зробіть так, як він каже.
Викопали слуги яму поруч з могилою князевого сина, продовбали в тій ямі збоку дірку до його домовини, впустили туди на ніч Левня. А щоб не втік — зверху дошками забили. Лежить Левень в ямі та й жде. Коли ось опівночі бачить він в дірку, що видовбали збоку, —
